Сага про Скандинавське літо

Незабутній липень 2017 року… Ось і розпочався мій довгоочікуваний похід. У повному складі команда, до якої ввійшли кам’янчани, хмельничани та вінничани, зустрілася в Хмельницькому. Передчуття подорожі до загадкової Скандинавії та бажання відкрити для себе щось нове переповнювало.
Доля туриста стала відчутною з перших днів. Спали – де ніч заставала. Проте після цілого дня дороги вибирати «апартаменти» не було й сили, бо сон перемагав одразу після почутого «на добраніч!».
Перетнувши Польщу та Литву, ми дісталися Латвії. Тут нам випала нагода чудової прогулянки Ригою. Місто зустріло нас затишними вулицями з його історичною забудовою Старого міста та сучасними, незвичними багатоповерхівками. Запам’яталася ніч, проведена у Латвії на березі Балтійського моря. Ми мали змогу побачити неймовірний захід сонця та відчути на собі хвилі моря.
Коли ми потрапили до Естонії, пересуватися суходолом далі було неможливо. Тому продовжили свою мандрівку на величезному поромі, яким перетнули Балтійське море. Ця маленька подорож мені дуже сподобалася, тому що я була на поромі вперше. Краєвид відкривався надзвичайно красивий: з усіх сторін було видно лінію горизонту. У морі виднілися білосніжні вітрильники, над якими кружляли голосні чайки.
Маршрут нашої поїздки пролягав повз Фінляндію, яка запам’яталася мені безмежними сосновими лісами. Наступною країною була Швеція. Перше, що мене здивувало у цій країні, це яскраве сонце о 23:30, яке залило своїм сяйвом всю дорогу. І водію навіть у сонцезахисних окулярах все одно було важко керувати автобусом.
Нарешті ми прибули до місця нашого базового табору на р. Пітеельвен. Воно було надзвичайно красивим. Намети розкладено на березі чистого озера Пуокчаяуре, а багаття, на якому готувалася їжа, знаходилося на величезному камінні; з нього можна було побачити ще прекрасніший краєвид.
Спочатку я була здивована тим, що навіть далеко за північ надворі було так світло, як і вдень. І тут мені пояснили, що це прекрасне явище – білі ночі. У першу ніч було дуже незвично, адже пора лягати спати, а в наметі ще світло. Згодом призвичаїлась до того, що ввечері, сидячи біля багаття, уже не побачиш ані зірок, ані місяця. З настанням білої ночі на озері розсіювався туман, який вкривав його повністю. Охоплювало таке відчуття, ніби ти потрапив у легенду про міфічних істот.
Наступний день розпочався із збору катамаранів та огляду річки Пітеельвен, з якої у нас і мав розпочатися сплав. Аби дістатися до неї, потрібно було перейти сосновий ліс. Він був переповнений великою кількістю каміння, на одному з яких ми знайшли роги оленя. Це була надзвичайно цікава знахідка, бо таке у лісі я побачила вперше. Дійшовши до річки, я була вражена силою високої води. Сплавляючись, ми це все відчули на собі. Кожен поріг був особливим, не схожим на попередній, тому потребував завчасного огляду керівником групи та капітанами екіпажів. Завдячуючи їхнім правильним рішенням, більшість порогів було успішно пройдено.
Перший день сплаву розпочався з дуже спокійного озера Якнаяуре і на перший погляд не обіцяв нічого особливого. Проте такі думки швидко розвіялися, адже було багато цікавого. Це – надзвичайна краса берегів, покритих безмежними сосновими лісами; дуже чиста вода, крізь яку можна було побачити на самісінькому дні рибу. Також велика кількість качок, які завжди нас лякалися та стрімко тікали. Звичайно здивувало й те, заради чого було здійснено цей похід – це пороги, які були дуже цікавими та небезпечними. Але віра в себе та професіоналізм екіпажу допомогли їх здолати.
У перервах між складними порогами була риболовля, яка стала для мене окремою пригодою. Училася я рибалити на катамарані з досвідченим рибалкою Олександром Лісніченком. Завдяки йому я навчилася ловити щуку та місцеву рибу харіус. Водночас мене захоплювала не тільки сама риболовля, але й можливість побачити більше прекрасної швецької природи, яка з кожним днем вражала нас все більше і більше. Дуже незвично було споглядати розкидані на озері одинокі острови. Я думала, що такі острови, з одним деревом та кількома камінцями, бувають лише у мультфільмах. Як виявилось – вони справді існують. Також вразила довіра місцевого населення. Під час риболовлі ми потрапили на протилежний берег і побачили там старий і новий рибальські човни, які нічим не було прикріплено. Ми робили так само, залишаючи катамарани на березі ріки і повертаючись до базового табору.
На другий день дійшли до надзвичайно небезпечних для життя порогів. Тому вирішили їх обнести для того, щоб безпечно сплавлятися далі. Під час цього перенесення ми зустріли на своєму шляху дуже смачні та корисні ягоди: чорницю та морошку. Але не тільки смачними плодами здивувала нас ця дорога, а й незвичайно потужними, сильними, красивими порогами та водоспадами. У Швеції ми також побачили найбільший поріг Європи – Тролфорсен.
Далі наша подорож продовжилася вже в Норвегії. Розклавши свій табір, відправилися на огляд річки Дріви, яка з першого погляду вразила своєю чистою та блакитною водою. Піднявшись на гору в тундрі, ми побачили велику кількість вкритих снігом вершин, а також знайшли витік Дріви, яка бере свій початок з льодовика. Сплавляючись по річках Норвегії – Дріві та Грьові – можна відчути силу води та побачити неймовірну природу гір, величезну кількість високих, стрімких та чистих водоспадів, які постійно вливаються у річку та додають їй сили. Також насолоджувалися мальовничими каньйонами, які заворожували своєю красою. Завдяки правильному керівництву мого тренера Ващука Дмитра Петровича і в Норвегії ми пройшли ще складніші пороги без травм. Навіть переворот нашого екіпажу завершився вдало, оскільки правильно вибрали місце  страхування. І саме у цей момент я зрозуміла, наскільки важливими є надійні друзі на березі. Адже від їхнього вміння кидати рятувальний кінець – “морковку”, залежить життя всього екіпажу.
 На жаль, наш похід закінчувався, усі заплановані перешкоди було пройдено. Важко було прощатися з цією     природою та теплою компанією. Дорога назад пролягала повз знамениті норвезькі фіорди, які    вразили своєю красою. Також ми проїхали легендарною Дорогою тролів – Trollstigen. Вона виявилася дуже цікавою: круті повороти, гори та водоспади одночасно і зачаровували, і лякали. Піднявшись на верхнє плато, ми потрапили у справжню сувору, холодну, покриту низькими хмарами, Норвегію.
Далі знову подорожували Швецією. А потім проїхали над та під морем по Ересунському мосту і потрапили у Копенгаген – столицю Данії. Це цікаве місто з великою кількістю різноманітних пам’ятників, серед яких пам’ятник відомому казкареві Крістіану Андерсону, великим каналом посеред міста та різнокольоровими будиночками на його берегах. Далі наша дорога проходила через Німеччину та Польщу.
Водний похід – це не лише місце, де кожен може відчути на собі силу річок та небезпеку порогів. Це те місце, де можна знайти вірну команду, яка завжди буде допомагати тобі у важкій ситуації. Вечори, проведені у компанії щирих людей із піснями під гітару, нічим не заміниш, сидячи у квартирі. Перевірено на собі – коли ти збираєшся у водний похід, знаючи лише двох із одинадцяти осіб, до кінця походу вся команда стає рідною, незважаючи на вік. Тому рекомендую кожному займатися водним туризмом та бажаю відкривати з кожним днем для себе щось нове.
Михайлюк Марійка, вихованка гуртка “Водний туризм”Хмельницького ОЦТКУМ