Військово-патріотичне виховання, Гурткова робота, Екскурсійно-оздоровча робота

Етнографічно-краєзнавча експедиція «Від Кам’янця до Львова»

Сьогодні дуже актуальним є питання вивчення історії нашої неньки України, її обрядів та звичаїв. Тому під час зимових канікул вихованці гуртка козацько-лицарського виховання «Подільські джури» Хмельницького обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді провели етнографічно-краєзнавчу експедицію за маршрутом: Кам’янець-Подільський – Почаїв – Олеськів – Львів – Золочів – Зборов – Збараж – Скала-Подільська – Кам’янець-Подільський. Головна мета експедиції – ознайомлення з народними традиціями святкування Різдва в Західній Україні, відвідування Свято-Успенської Почаївської Лаври та історичних місць, пов’язаних з героїчним минулим нашого краю. Адже незабаром ми будемо відзначати День Соборності України, День Злуки, а ще такі історичні дати як 100-річчя від початку І-ої Світової війни, бойові дії якої проходили на Західних землях України, у жовтні – 70 років з Дня Визволення України від фашистських загарбників.
Експедиція проходила з 08.01.14 по 10.01.14. Перші сильні враження, коли здалеку побачили Свято-Успенську Почаївську Лавру. На високій горі величаво розмістилася білокам’яна православна святиня, а під сонячними променями виблискували золоті купола Почаївської лаври. Один з слухачів духовної семінарії провів для нас цікаву екскурсію. Гуртківці ознайомилися з біографіями засновників та меценатів Почаївського монастиря, були вражені історією оборони лаври під час татарської навали у 1675 році, з цікавістю слухали про розквіт та занепад храму у різні часи. Побачили також святині Свято-Почаївської Лаври, до яких належать: слід стопи Матері Божої з джерелом цілющої води, чудотворна ікона, мощі преподобних Іова та Амфілохія, який лікував повстанців УПА.
Наступним етапом нашого маршруту був замок Олеськів. Олеський замок є, можливо, найвідомішим замком Львівщини, відродженим з цілковитої руїни. Понад шість століть стоїть він на високому пагорбі і є свідком та учасником багатьох подій, що навічно увійшли в історію… Вперше Олеський замок згадується в письмових джерелах, датованих 1327 роком. Розташування замку на кордоні Литви і Польщі зумовило постійну боротьбу за нього та часті зміни власників. У XV-XVІ ст. Олеський замок кілька разів ставав жертвою руйнівних набігів татар. У другій половині XV століття замок перестав бути оборонною спорудою і перетворився у резиденцію магнатських родів: Даниловичів, згодом Собєських, Жувуських. Олеський замок відомий у польській історії тим, що 1629 року тут народився онук Даниловича, майбутній король Польщі Ян ІІІ Собєський, за часів правління якого замок отримав статус королівської резиденції.
Далі ми вирушили до Львова. Вечірній Львів зустрів нас дуже привітно. Ми отримали багато неповторних вражень. Казковий січневий Львів, щедра українська кухня, колядки на вулицях, неповторна львівська кава – ось що чекало нас у цій прекрасній подорожі. Львів завжди вирізнявся прихильністю до традиційної української культури, саме тому святкування Різдва огорнене тут особливим шармом. Львів’яни дбайливо бережуть старовинні звичаї та полюбляють нові, стилізовані під архаїчні, веселощі. На всьому шляху нашого руху лунала коляда, відбувалися вуличні вертепи, святкові концерти і безліч ярмарків та фестивалів. Ми придбали вироби традиційних ремесел й досхочу поласувати різдвяними смаколиками, найпопулярніші й найсмачніші з яких – пампухи, а також помилувалися шопкою, котру кожного року встановлюють на центральній площі міста – перед Львівською Ратушею. А ще побачили Дідуха, який є основним символом Нового року і Різдва. Він заноситься у Святвечір до «хати» господарем міста, міським головою, і встановлюється на головному проспекті Львова. Навколо розташовано вісім маленьких “дідушат”, що символізують восьмикутну Різдвяну зірку. Дідух має 3,5 метри «зросту», а «косичка», яка прикрашає хлібне деревце, – завдовжки близько кілометра. Його змайструвала для Львова родина Коцюків – дідусь з онуком і правнуком, і ця сім’я вже понад 20 років виготовляє ці гарні Різдвяні атрибути.
Оскільки весь шлях нашої групи прив’язаний до вивчення історії, тому відпочинок ми теж запланували у цікавому місці – на станції Брюховичі в готелі «Форт Хостел». Готель розташований поблизу Брюховичівських фортів, збудованих Австро-Угорщиною перед І-ою Світовою війною. У коридорах готелю можна побачити фотографії та план розташування фортів.
Зранку ми вирушили за запланованим маршрутом. Приїхавши на Площу Ринок, були вражені. Там, де вчора ввечері проходили всі «Різдвяні дійства», не було сміття, все було прибрано та чисто. День був гарний, яскраво сяяло сонце, і ми розпочали екскурсію по Львову. Це місто-музей під відкритим небом, де кожна вуличка є живою легендою, що прикрашає сучасність. Площа Ринок – це особливе місце. З давніх-давен тут вирішувались найважливіші питання та долі людей. 44 будинки та Ратуша посередині, вісім вуличок, які відходять від площі, чотири фонтани, по три вікна на будинках, багато легенд та реальних історій. Ми почули цікаві історії про кав’ярню Атлас, про Роберто Бандінеллі та першу пошту, Константина Корнякта, найпомпезніше весілля у Львові, побували у «Криївці» та найдорожчій львівській ресторації, у Італійському дворику, дізналися про багатодітного Шольц-Вольфовича, смерть Івана Підкови, підступність Феліціяна Коритовського, кохання польського короля Владислава ІV Вази та простої дівчини Ядвішки Лушковської.
Здивувала ковзанка, яка розташована у самому центрі міста під стінами Ратуші. Дивно, що при нинішній січневій погоді +8 та постійному львівському дощі, – на ковзанці постійна альпійська зима. Було видно, що лід користується великою популярністю як у львівян, так і гостей міста.
Гарний обід чекав на нас в ресторації Ратуші. Після обіду за планом був аквапарк. Атмосфера цього закладу перевершила всі наші очікування. Львівський Аквапарк «Пляж» – найбільший критий аквапарк в Україні, поєднує в собі розважальний, спортивний та оздоровчий відпочинок. Загальна площа центру водних розваг сягає 13,5 тис. кв.м, тому не дивно, що наш відпочинок вдався на славу. На нас чекала розважальна зона, яка містить 9 екстремальних гірок різного рівня складності та довжини; спеціальна зона для дітей із басейном, гірками та розвагами; басейн із протитечією – 50-метровий спортивний басейн, який має 8 доріжок, його глибина 2,8 м, і це найбільший розважальний басейн у Західному регіоні.
Зі Львова ми їхали за маршрутом Золочів – Зборов – Збараж – Скала-Подільська.
Знайомлячись із дослідженнями останніх років, ми відкрили багато цікавих сторінок забутої історії замку і міста Золочів. Золочів – не тільки районний центр Львівської області на річці Золочівці, але й місто, що входить у популярний туристичний маршрут «Золота підкова Галичини». Тут можна побачити таємничі камені із зашифрованими посланнями тамплієрів. Вже в 1180 році існувало місто Радече, яке можна вважати попередником Золочева. У місті була фортеця, спалена в ХV ст. під час набігу кримських татар. Перша письмова згадка про Золочів – 1424 р. У цей час тут жив король Владислав Варненчік в найстарішій споруді міста – кам’яному Золочівському замку. Магдебурзьке право місто отримало 15 березня 1523 року. У 1634 з’являється Китайський палац – данина моди на все східне. Зовсім недавно реставратори відновили підйомний міст, який веде до замку Золочева. Тепер тут можна випити чашечку кави, милуючись мальовничими пейзажами навколо. Крім замку і двору, в місті чимало культових споруд минулих століть: багато прикрашений скульптурами костел Вознесіння Діви Марії (XVІ-XVІІІ), Воскресенська церква (1624-1627), оборонна Миколаївська церква (кінець XVI ст.), Василіанський монастир (1569-ХХ ст.). А ще чимало старовинних будинків (колись сюди з’їжджалися на водолікування), старий вокзал (1871), пам’ятники видатним синам Золочівщини: Маркіяну Шашкевичу та В’ячеславу Чорноволу.
У Зборові ми відвідали пам’ятник на честь битви військ Б. Хмельницкого з армією польського короля Яна II Казимира, яка відбулася тут в 1649 році.
На мальовничій Волинсько-Подільській височині, серед зелених Медоборів, по ярах, горбках і видолинах розкинулося старе українське місто Збараж, районний центр Тернопільської області. Збараж – свідок героїзму нашого народу і тяжкої його долі. Це земля, густо зрошена кров’ю наших прадідів. Значні події відбувались під стінами Збаражської фортеці під час визвольної війни Богдана Хмельницького. Тоді фортецю боронили польські війська. Українці зі своїми татарськими партнерами обложили фортецю на сім тижнів. Та завдяки переважно дипломатичним зусиллям посполитського військового командувача Яреми Вишневецького облогу зняли. Цього вимагала політична ситуація – кримський хан Іслам Гирей вирішив змінити союзників. Тоді під стінами фортеці загинув Станіслав Морозенко, полковник, за яким, як співають у відомій пісні, вся Вкраїна плаче. Після облоги замок перебудовують. Потім знову спалюють. Ну а новий власник – вже Дмитро Вишневецький, той самий, що збудував першу справжню фортецю на Хортиці, споруджує палац. Тут у 1707-му році бували Петро Перший та Іван Мазепа, що прямували до Рави-Руської. Замок нині входить до національного заповідника «Замки Тернопілля» і, на відміну від інших його об’єктів, перебуває у чудовому стані.
І останній об’єкт нашого маршруту – містечко Скала-Подільська. Цікавість викликає Скало-Подільський замок – оборонна споруда, пам’ятка архітектури національного значення. До нашого часу збереглися руїни порохової вежі, оборонних мурів і палацу. Також у Скалі-Подільській споруджено пам’ятники Б. Хмельницькому (1954), насипано символічну могилу Українським Сечовим Стрільцям (1990) та пам’ятний хрест на честь Незалежності України (1992).
Мета заходу досягнута. Діти пізнали чимало цікавих сторінок історії, мали чудову нагоду відпочити і просто побувати учасниками Різдвяних Свят.

Володимир Барановський, керівник гуртка козацько-лицарського виховання «Подільські Джури» ХОЦТКУМ